Головна » Сторінка психолога

Сторінка психолога

 

 

Рекомендації  батькам  щодо  взаємодії  з  дитиною

 

Дитина — це особистість. Вона має право на любов і повагу до себе — такої, якою вона є. Поводитися з нею треба дбайливо, щоб вона розвивалася в згоді з самою собою. Для цього потрібно передусім, щоб батьки зробили зупинку в своїй життєвій гонитві за  грошима, кар'єрою, успіхами  і спробували побачити свою дитину та все прекрасне в ній.
 
• У дитині приховано безліч можливостей і талантів. Для того щоб  втілювати свої можливоті життя,  їй потрібні визнання та підтримка близьких. Віра батьків в обдарованість дитини допомагає їй повірити в  себе і виявити здібності.
 
• Дитинна має бути упевненою в батьківській любові незалежно від своїх сьогоднішніх успіхів і досягнень.
 
• Формула  істинного батьківського прийняття — це не «люблю, тому, що ти хороший», а «люблю, тому, що ти є, люблю такого, який є».
 
• Спілкуватися з дитиною необхідно на рівних, не принижуючи її гідності, не підвищуючи голосу, не ставлячи її в залежність від вашого стану чи настрою.
 
• Виробіть для себе правило не оцінювати негативно особистість дитини, а піддавати критиці тільки неправильно здійснену дію або непродуманий вчинок. Наприклад, замість «Ти дуже жадібний хлопчик» можна сказати «Мені шкода, що ти не поділився із сестрою іграшками».
 
• У спілкуванні з дитиною бажано використовувати не узагальнення: «Ти вічно кидаєш рюкзак де попало, а ситуативні зауваження: «Сьогодні твій рюкзак лежить не на місці». Постійна мова формує образ — «Я» дитини. Краще в постійній формі оцінювати чесноти її особистості, а в тимчасовій — негативні.
 
• Не порівнюйте  дитину з іншими дітьми. Більшість дітей хворобливо ставиться як до негативних порівнянь, так і до схвалення дій інших дітей, сприймаючи це як нелюбов до себе. Краще порівнювати поведінку дитини з поведінкою вчора, акцентуючи увагу на позитивних моментах.
 
• Намагайтеся частіше ставити дитину в ситуації, коли вона самостійно робить вибір, довіряйте робити те, що вона може зробити сама. Створюйте сприятливі умови для дитини, щоб вона сама могла домогтись успіху. Це привчає дитину до самостійності, формує віру в себе. Якщо ви використали більшість методів впливу на дитину, а її негативна поведінка повторюється, реагуйте на це нейтрально та неемоційно, уникайте конфлікту з дитиною. Необхідно пам'ятати, що нерідко дитина свідомо припускається поганих вчинків з єдиною метою — домогтись уваги дорослої людини. У цій ситуації дайте відчути, що більш ефективний спосіб привернути до себе вашу увагу — це добре поводитись.
 
• Зверніть увагу на те, які норми і цінності ви передаєте дитині своєю поведінкою, який приклад став­лення до людей, до життя ви їй показуєте.
 
Який спосіб взаємодії з дитиною ви оберете — справа вашого смаку, характеру, освіти, але головне — питайте себе частіше: «Якою я хочу бачити свою дитину в майбутньому? Що я можу зробити для того, щоб вона росла в гармонії з собою?»
 
Шляхи досягнення мети можуть бути різними, але в результаті процесу взаємоспілкуваиня з батьками кожній дитині необхідно отримати самостійність і свободу думки, набути любов до світу і бажання його пізнавати.
 «Задоволення потреб дитини — важлива умова її розвитку»
 
Особливу роль у формуванні особистості дитини відіграє те, наскільки задоволене її основні потреби — фізіологічні, потреби любові, безпеки і визнання. Якщо ці потреби задоволене повною мірою — дитина росте без особливих труднощів. Деривація, недостатнє задоволення будь-якої з цих потреб перешкоджає формуванню основних структур особистості (почуття особистої гідності, упевненості в собі тощо), які допомагають людині жити в гармонії з собою і довкіллям.
 
Розгляньмо ці потреби послідовно.
 
1. Фізіологічні потреби (в їжі, в сенсорній стимуляції). Коли мати годує дитину грудьми, вона не тільки забезпечує нормальне живлення її організму, а й «насичує» його вітальністю, життєвою силою, необхідною для подолання життєвих труднощів". Відсутність грудного молока, штучне харчування може призвести до дефіциту життєстійкості особистості.
 
Ніжні дотики, мамині пестощі допомагають малюкові відчути себе, пізнати межі свого тіла, яке уп­родовж життя залишається опорою для самоусвідомлення.
 
2. Потреба в безумовній любові. Потреба в батьківській любові — справді життєво необхідна потреба маленької людської істоти. Якщо в перші роки життя любов батьків, забезпечу є життя й безпеку дити­ни, то в процесі дорослішання вона виконує функцію підтримки рівноваги внутрішнього, емоційного і психологічного світу дитини. Вона полягає в тому, щоб бути для когось значущим, посідати певне місце в житті і серці цієї людини. Це потреба в доброму і м'якому ставленні. Це також потреба дитини в тому, щоб у вій бачили її саму, а не когось іншого, щоб не порівнювали ні з якою іншою дитиною. Простіше кажучи, це потреба бути в очах інших людей неповторною й єдиною. Любов і прийняття людиною самої себе залежить від того, наскільки її любили і приймали в дитинстві батьки.
 
3. Потреба в безпеці. Діти — тендітні істоти. Вони входять у незнайомий світ, складний і небез­печний. Минуть роки, перш ніж вони стануть дорослими, знайдуть і посядуть своє місце в суспільстві.
 
Всі ці роки вони відчуватимуть потребу в захисті, порятунку від страху і прикрощів. Вони потребують присутності батьків, які не бояться життя, які досить стійкі для того, щоб спокійно прийняти їхні страхи, допомогти їм висловити ці страхи, навчитися дивитися в обличчя труднощам. Дітям потрібно відчувати опору в своїх рідних.      
 
4. Потреба в повазі або визнанні. Для того щоб почуватись упевнено, відчувати свою корисність і значущість, дитині необхідно, щоб хтось схвалював й дії, визнавав досягнення, вірив у її можливості.
 
Важливо зазначити, що незадоволена в дитинстві потреба стає основною мотиваційною силою до­рослої особистості. Наприклад, людина, позбавлена в дитинстві контакту з матір'ю, її турботи і захисту, постійно шукає захищеності в навколишньому світі: стабільній роботі, в сім'ї, у придбанні страховки і таке інше. Невизначені ситуації вона переживає надто болісно, оскільки вони нагадують дитячу травму. Вона постійно прагне заповнити дефіцит почуття впевненості.
 
Отже, як було зазначено, уявлення дитини про себе формуються внаслідок взаємодії з дорослими, передусім значущими і небайдужими. Близьке оточення є для дитини дзеркалом, в якому вона бачить себе, завдяки якому починає себе розуміти.
 
Оскільки батьки є авторитетом для дитини, їхня думка особливо не піддається критиці, багато з того, що вони кажуть на адресу дитини, автоматично стає частиною її особистості, її уявленнями про себе.
Лекція 6. «Сходинки розуміння, або як краще любити свою дитину»
 
1. Значення батьків у розвитку особистості дитини переоцінити неможливо. Батьки складають перше оточення дитини, в якому вона здобуває важливий життєвий досвід, знання про себе і про світ. З батьківської подачі діти засвоюють поняття про Добро і Зло. Під впливом батьків формується основна структура особистості — система уявлень і ставлень до «Я» (себе), до людей, до світу, яка багато в чому визначає характер і поведінку людини.
 
Ставлення матері до своєї дитини, ще до її появи на світ, може вплинути на майбутній розвиток особистості. Коли дитина перебуває в утробі матері, між нею і мамою існує не тільки фізіологічний, а й психологічний зв'язок. Вона відчуває стани та ставлення матері, особливо ті, що пов'язані з нею: хоче вона її чи ні, любить чи ні. Вона відчуває також настрій мами: радість, страх, тривогу тощо. Багато з того, що дитина відчуває у внутрішньоутробному стані, відображається на її розвитку. Зрозуміло, що дитина, яку хотіли і любили ще до появи на світ, поводитиметься інакше, ніж та, на яку не звертали уваги і якій уже тоді доводилося захищатися від негативного впливу батьків і оточення.
 
Дитина народжується беззахисною, безпорадною і залежною. У неї немає ні здатності керувати собою, ні стійкості і сили зустріти життя. Єдиним орієнтиром, необхідним для формування образу самої себе і навколишнього світу, є ставлення до неї близьких, їхні реакції на неї. Вона приймає все, що адресує їй світ — чи то усмішка, ласкаве слово, чи незадоволений погляд, докір. Оскільки маленька людина не має слів для того, щоб оформити свої переживання. Її реакції на ставлення близьких виливаються в почуттях. Ці почуття «записуються» в її внутрішньому світі, поповнюють сховище даних про себе і про світ. Переживання перших років життя накладають відбиток на все подальше життя людини.
 
2. Якщо спілкування з батьками має позитивний емоційний фон, дитину люблять безумовно, приймають з усіма її «плюсами» і «мінусами», вона знає і відчуває це навіть тоді, коли батьки виказують невдо волення її поведінкою чи карають. У неї закладаєтьсі почуття цінності свого «Я», упевненості в собі. Доброзичливий до неї світ вона сприймає як безпечне і стабільне місце, а людей як надійних і дбайливих, з'являється почуття довіри до оточення. Упевненість і довіра допомагають малюкові виявляти себе, .ставати самим собою. Ставши дорослою, така дитина любитиме себе та інших, житиме в злагоді з собою і світом.                             -
 
Однак батьки можуть бути емоційно холодними, відчуженими, незрілими, ве здатними на любов або такими, що не надають їй значення. Відчуження й байдужість батьків породжують у дитини відчуття нікчемності, непотрібності, меншовартості. На основі цих переживань розвивається банальна тривога — почуття безпорадності й самотності в світі, який уявляється ворожим. Це почуття порушує правильне уявлення дитини про себе, закладає основу комплексу неповноцінності. У майбутньому вона, найімовірніше, виявлятиме або агресію, ворожість, авторитарність у ставленні до оточення, або плаксивість, залежність, нерішучість, відчуженість, закритість від людей.
 
Є сім'ї, в яких батьки буквально «загодовують» дитину любов'ю, оточують надмірною опікою, ша­нуванням, захопленням, виконують найменші примхи. Приймаючи безмежну любов і відчуваючи свою надцінність незалежно від своїх реальних: якостей, дитина стає себелюбною, егоїстичною, вимогливою до інших, але не до себе. Виростаючи, вона виявляє «власницький» характер: інші повинні належати тільки ЇЙ, задовольняти тільки ЇЇ потреби, так само, як раніше це робили батьки.
 
3. У психології існує таке поняття як умовна любов, за якої дитина отримує ніжність і ласку як на­городу тоді, коли батьки нею задоволені. Дитину люблять «за щось», приймають тільки тоді, коли вона поводиться відповідно до вимог і очікувань батьків, коли слухняна і подає надії на успішне майбутнє. За таких умов дитина стикається з тим, що батьки цінують одні й відкидають інші прояви її особистості. Одним з несприятливих наслідків такого ставлення є установка: «Любов потрібно заслужити покірною поведінкою», яка в дорослої людини виявиться рисами конформності, залежності від інших, надмірною поступливістю. Така дитина пригнічує свою індивідуальність заради отримання визнання й любові інших людей, боїться сказати «ні», дозволяє іншим «експлуатувати» себе, оскільки вважає, що любити її можна лише за щось. Наприклад, за чуйність, за гарні оцінки чи за перемогу на спортивних змаганнях. Згодом у неї розвивається високий рівень тривожності через постійне прагнення догодити дорослим і «заслужити» їхню любов. Це разом із неможливістю відповідати часто завищеним вимогам дорослих формує комплекс неповноцінності, вразливість до зовнішніх впливів і, врешті-решт, життєву неуспішність.  Отже, для досягнення позитивних результатів у вихованні батьки мають прагнути:
 
• пізнати свою дитину через увагу до неї, через зацікавлене емоційне спілкування з нею;
 
• полюбити її безумовною любов'ю, просто за те, що вона є, й не боятися виказувати свою любов;
 
• прагнути зрозуміти свою дитину, її потреби і проблеми, частіше розпитуючи про справи і сподівання;
 
• підтримувати ініціативи, допомагати дитині долати перешкоди на шляху її життєвої самореалізащї й розвитку.